Меморіал пам'яті жертв голодоморів
1 листопада 2010 р. 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одноголосно прийняла Резолюцію про „Вшанування пам’яті жертв Голодомору в Україні”.
Разом з тим, слід чітко усвідомлювати, що активність України в контексті забезпечення міжнародного визнання Голодомору 1932-33 рр. геноцидом українського народу не спрямована проти жодної нині існуючої держави. Це, зокрема, означає, що відповідна резолюція, прийнята в рамках будь-якої міжнародної організації, не передбачатиме жодних фінансових наслідків.
Глава держави доручив уряду, серед іншого, „забезпечити здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою Голодомору 1932—1933 років в Україні як геноциду українського народу та однієї з найбільших трагедій в історії людства”.
— Cелянин заздалегідь знав, скільки має заплатити державі податку. Спочатку, з 1921-го по 1923-й, податок брали в натуральній формі, потім у грошовій. А коли почалася індустріалізація, знадобився хліб державі, щоб його продавати за кордон і на виручену валюту купити все необхідне для промислового будівництва. Харківський тракторний завод, Дніпрогес будували за ці кошти. Купували обладнання, інженерів і робітників, щоб його налагодити, наймали. І тому з урожаю 1932 року на Україну накладено данину — 356 мільйонів пудів. Вона була непідйомною, бо до 1 листопада виконали тільки половину цього плану. І почався голод.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
Кордон між життям і смертю
Саме між Рівненщиною і Житомирщиною та Хмельниччиною в 30-ті роки минулого століття пролягав кордон, який тоді був не просто міждержавним — між Польщею та Українською РСР. У 1932–1933 роках він став кордоном між життям і смертю.